Правова система

Правова система

План

         Вступ

  1. Поняття, ознаки та структура правових систем
  2. Види правових систем світу

         Висновки

         Список використаної літератури

 

 

 

Вступ

         Історично склалося так, що в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету, правової культури, що й об’єднується загальним поняттям «правова система». У будь-якій державі правова система детермінована історичними та географічними факторами, є частиною соціальної системи держави.

         Правова система — це складне сумарне багатопланове поняття, через яке прямо відображається зв’язок права з усією структурою суспільства і держави. Правові явища й процеси в кожній державі можуть перебувати в багатозначних станах, однак при цьому зберігати в специфічній формі відносини правової спільності, цілісності, комплексності, що й дозволяє говорити про правову систему.

         Правова система — це обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених явищ і процесів, які постійно відтворюються й використовуються людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб’єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпечення правопорядку.

         З позиції інструментального підходу правові явища й процеси є правовими засобами (інакше: засобами регулювання суспільних відносин) — спеціальними й загальними. У такому ракурсі правову систему можна представити як обумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс правових засобів (спеціальних і загальних), які призначені для регулювання суспільних відносин або виникають внаслідок такого регулювання.

 

 

  1. Поняття, ознаки та структура правових систем

         Важливі трансформаційні процеси, що відбуваються нині в українському суспільстві є свідченням поступального, хоча й достатньо суперечливого, переходу до демократичного правового устрою життя, підґрунтям якого мають стати засади верховенства права, законності, рівності всіх перед законом.

         Побудова правової держави нерозривно пов’язана із формуванням демократичної чіткої правової системи, здатної ефективно захищати суспільні інтереси. Дієве здійснення цілей правового регулювання можливе тільки завдяки злагодженому функціонуванню всіх ланок правової системи. І хоча сьогодні ми спостерігаємо певну ”кризу переходу” до реальних демократичних засад правової системи, ”переломні процеси, – як справедливо зауважує В. Селіванов, – всередині правової системи далеко не завжди свідчать про розвал, а тим більше загибель існуючого права, … бо сутність кризи у будь-якій сфері суспільного життя це, насамперед, переоцінка складових цієї сфери”.

         Правова система – певного роду детонатор юридичного впливу на суспільні відносини. Вона повинна чітко «реагувати» на всі трансформаційні процеси в суспільстві. Всі суб’єкти суспільних відносин постійно взаємодіють з нею, і, як влучно зауважив американський юрист Лоуренс Фрідмен, правова система уважно спостерігає за людиною, і в певному розумінні закон постійно дивиться на нас.

         Роль категорії «правова система суспільства» зумовлюється її значущістю у процесі формування правової держави та громадянського суспільства. По-перше, в соціальному плані правова система виступає каталізатором суспільних відносин, і, особливо, в рамках громадянського суспільства, бо є, за Ж.Карбоньє, вмістилищем різноманітних юридичних явищ. Юридична соціологія застосовує поняття «правова система» для позначення всієї системи юридичних явищ певного суспільства, що існують в один і той же час, у тому ж просторі. По-друге, розвинута демократична правова система здатна зорганізувати і стабілізувати всі внутрішньосуспільні зв’язки, в тому числі, між державною владою і суспільними інтересами. По-третє, правова система не тільки акумулює в собі певні загально-соціальні позитиви – моральні, етичні, політичні, – а й формує нові суспільні цінності, ак­тивно впливаючи на свідомість людей та «нав’язуючи» їм цивілізовані і справедливі зразки поведінки. По-четверте, вбираючи в себе всю історико-культурну спадщину суспільства, правова система стимулює вироблення власних культурних цінностей. Тобто, правова система суспільства є відображенням системності його культури, а система культури визначає характер правової системи, яка охоплює правові явища суспільства. Взаємодіючи з іншими факторами, правова система сприяє формуванню певної культурної спільноти і нації, а набувши рис національного характеру – відкриває дорогу психосоціологічним явищам націоналізму (етноцентризму). Правові системи відображають особливості національної правосвідомості і культури.

         У недалекому минулому в юридичній науці термін «правова система» використовувався лише зарубіжними дослідниками. Ця категорія вирізнилась на науковому полі (тоді ще радянської правової науки) з 80-х років. В силу своєї цінності, з одного боку, та недостатньо глибокого вивчення, з другого, сьогодні правова система суспільства є одним із основних об’єктів правового дослідження, Поняття «правова система» було запозичено юридичною соціологією у порівняльного правознавства. Цей термін у порівняльному правознавстві використовувався у трьох значеннях: по-перше, у соціально-економічному, що загалом відповідає поняттю соціально-економічного типу права; по-друге, у значенні, при якому правова система ототожнюється з правом, законодавством окремої країни; по-третє, у розумінні »юридичної спільності» багатьох країн, об’єднаних у певні групи («правові сім’ї”). По суті, ні в одному значенні категорія ”правова система суспільства» не мала самостійного змісту.

         За два останні десятиліття в науковій літературі сформувались певні напрямки вивчення правової системи, зокрема, дослідження співвідношення права і правової системи, вивчення структури правової системи, типології правових систем. Найбільш дискусійним, і тому таким, що потребує подаль­шого вивчення, залишається питання про поняття та структуру правової системи.

         Окремим аспектом зазначеної проблеми с становлення (генеза) поняття «правова система». Найчастіше генезу поняття правової системи пов’язують із визначенням поняття права. Існують і деякі інші погляди. Наприклад, Л.Б.Тіунова розглядає появу поняття «правова система» у зв’язку із синтезом різнопланових і різнохарактерних явищ, що у взаємодії забезпечують певний загальносоціальний ефект, єдину мету, і тому розглядаються наукою як системне ціле. Поділяючи загалом позицію Л.Б.Тіунової, варто зауважити, що поняття правової системи не може бути результатом дослідження одного об’єкту чи явища, бо подібне можливе у результаті практичного втілення вже розробленої моделі системи. А для того, щоби таку модель створити, необхідно вивчити об’єкт, наділений системними якостями, тому, як зазначає Т.Кухарук, важко уявити модель того, про що немає поняття.

         Становлення поняття правової системи, певним чином, зумовлене його функціональним призначенням. На думку С.С.Алексеєва, поняття правової системи покликане не тільки дати конструктивну характеристику правової дійсності, її структурної побудови, але й відобразити генетичний аспект системи, в даному випадку – роль і співвідношення правотворчої та правозастосовчої діяльності компетентних органів. З іншого боку. М.І.Матузов справедливо зауважує, що категорії «право» і «правова система» не є тотожними, не підмінюють одна одну, а залишаються самостійними. Правова система не охоплюється і не може бути охопленою поняттям права навіть у широкому (соціологічному) розумінні. Тому він і висловив припущення, що ідея правової системи – це свого роду компроміс між прихильниками «вузького» і «широкого» розуміння права, оскільки категорія «правова система» може задовольнити прагнення тих, хто хоче розширити поняття права і охопити ним, окрім норм, ряд інших елементів.

         Говорячи про становлення поняття правової системи, варто не протиставляти різні погляди, а окреслити доцільність цієї важливої категорії. Можна погодитись із Ю.А.Тихомировим, який розглядає поняття правової системи як 1) теоретико-методологічну основу для розвитку уявлень про право; 2) базове юридичне поняття, що охоплює всі правові акти. Тому дослідження поняття «правова система» викликає як теоретичний, так і практичний інтерес, адже воно пов’язане не тільки із визначенням поняття та сутності права, а також із застосуванням системного підходу до вивчення правової дійсності. Іншими словами, поняття «правова система суспільства» акумулює в собі всі підходи до праворозуміння, і тим синтезує всі відображення правових явищ. Цінність поняття «правова система» прояв­ляється, перш за все, в тому, що воно: 1) служить методологічною основою аналізу, відображення правової дійсності; 2) дозволяє створити реальні механізми виконання певних суспільних завдань.

         У сучасній вітчизняній юридичній літературі (як і в російській) не існує однозначного визначення поняття «правова система суспільства». Загалом, можна визначити два підходи до розгляду цієї категорії: «вузький» (нормативний) і «широкий». Для першого характерне розуміння правової системи як сукупності правових норм і зв’язків між ними, тобто фактична нерозмежованість понять «право», «система права», «правова система». Для другого, «широкого підходу», навпаки, характерне розмежування понять «право» і «правова система», «система права» і «правова система». Безумовно, «широкий» підхід дає можливість уникнути однопланового аналізу правової дійсності. Проблема в тому, що і цей підхід не виробив у літературі більш-менш однозначного погляду на питання поняття «правова система».

         Певною специфікою позначений погляд на правову систему А. Полякова, під якою він розуміє явище, інтелектуально виокремлене із правової дійсності, і яке, на його думку, включає в себе не всі правові феномени, а лише ті, які безпосередньо взаємодіють із соціальним суб’єктом (суспільством), забезпечуючи можливість соціальної об’єктивізації, інтернаціоналізації (включаючи легітимацію) правових текстів конкретного суспільства. Розглянута таким чином, правова система включає в себе всі правові тексти, а також засоби правової легітимації і власне право (систему права).

         З кінця ХХ ст. (70-90-і рр.) проблема становлення і функціонування правової системи України розглядається у працях відомих українських вчених – Ю.Шемшученка, О.Скакун, Н.Оніщенко, О.Зайчука, П.Рабіновича, О.Скакун, зокрема, під правовою системою розуміє комплекс взаємопов’язаних і узгоджених юридичних засобів, що призначене для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання. Н.Онищенко вказує, що правову систему можна розглядати як певну нормативну основу всіх інших соціальних систем.

         П.М.Рабінович, розмежовуючи правову систему і систему права, зазначає, що правова (юридична) система – це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав, до складу якої входять 1) різноманітні правові акти і діяльність відповідних суб’єктів по створенню таких актів, 2) різноманітні види і прояви правосвідомості, 3) стан законності та його деформації.

         У сучасній російській юридичній літературі, при існуючій багатоплановості дослідження правової системи, теж немає єдності поглядів на дану категорію. Певну позицію позначає поняття правової системи суспільства, яке дає М.І.Матузов: правова система – це широка реальність, що охоплює собою всю сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних, соціально однорідних юридичних засобів (явищ), за допомогою яких офіційна влада справляє регулятивно-організуючий і стабілізуючий вплив на суспільні відносини, поведінку людей (закріплення, регулювання, дозвіл, зобов’язання, заборона, переконання і примус, стимул і обмеження, превенція, санкція, відповідальність і т. ін.). Дане визначення комплексне, бо охоплює всю правову дійсність у цілісному вигляді і визначає напрямки взаємодії правової системи і правової дійсності. Останні є взаємопов’язаними: розвиток правової системи визначається динамікою розвитку правової дійсності. Іншими словами, правова система постає відображенням правових реалій у всіх їх проявах. Разом з тим, варто наголосити, що правова система, відобра­жаючи правову дійсність, не збігається з нею.     Правову систему становлять:

         Спеціальні правові засоби, які діють: на макрорівні — це прості способи: дозволи, зобов’язання, заборони (первинні); заохочення, рекомендації, покарання, пільги та ін. (вторинні); на макрорівні — норми права; принципи права; суб’єктивне право; акти застосування права; акти тлумачення права та ін.

         Комплекс спеціальних правових засобів складає механізм правового регулювання, що забезпечує результативний правовий вплив на суспільні відносини. Конституція має фундаментальне значення для всієї правової системи завдяки сукупності основоположних норм.

         Загальні правові засоби — правосвідомість, правомірна поведінка, юридична практика, правове виховання, правова культура, правова законність, правовий порядок та ін.

         Загальні правові засоби — частина механізму правового впливу на суспільні відносини, а спеціальні і загальні правові засоби в сукупності увесь механізм правового впливу на суспільні відносини.

         Ознаки правової системи:

1) є різновидом соціальної системи (поряд з політичною, економічною, релігійною тощо);

2) формується і функціонує в територіальних межах держави, тому таку правову систему називають національною (на відміну від міжнародних правових систем співтовариств — ЄС, Ради Європи);

3) детермінована унікальними історичними і географічними факторами розвитку суспільства, відображає національний менталітет, стан економічного розвитку і своєрідність державної форми, особливо державного (політичного) режиму, ступінь спадкоємності і запозичення у праві, що зумовило її неповторність і відносну стійкість у часі (основні ознаки вироблялися протягом історії);

4) тісно взаємодіє з економічною, політичною, ідеологічною, моральною та іншими соціальними підсистемами; володіє як механізмом перенесення їх вимог на мову юридичних норм, так і зворотним механізмом — переводити нормативно-правові приписи в реальну поведінку особи, групи, суспільства;

5) має в межах країни цілісність, єдність, суверенність, що задається безперервним розвитком суспільства, у процесі якого воно відмежовує себе від інших суспільств шляхом формування різних культурних норм і цінностей, в тому числі правових;

6) має власну структурну упорядкованість — є цілісною системою взаємозалежних, погоджених і тісно взаємодіючих спеціальних та загальних правових засобів, правових явищ і процесів;

7) є динамічною системою — її формування відбувається повсякчас, оскільки окремі елементи або застарівають і потребують оновлення, або змінюють свій характер і внутрішні зв’язки, тобто відбувається процес відтворення правової системи і використання її людьми і їх організаціями (у тому числі державою) як суб’єктами права;

8) має кінцеву мету — досягнення суб’єктами права приватних і публічних цілей, установлення злагоди і підтримання правового порядку в суспільстві. У правовій системі відбуваються складні і різноманітні внутрішні процеси, пов’язані із зовнішніми. Вони протікають як у системі в цілому, так і в окремих її елементах — підсистемах, ланках, блоках (законодавство, юридичні установи і юридична практика, правовідносини, правова культура тощо).

         Структуру правової системи становлять такі елементи:

  • суб’єкти права — фізичні особи, організації та юридичні особи;
  • правові норми та принципи;
  • правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;
  • правосвідомість та правова культура;
  • законність та правопорядок як результат взаємодії зазначених елементів.

         Якщо правова система виражає реально існуючий комплекс взаємопов’язаних юридичних засобів та явищ, то правовий тип (сім’я) — це узагальнювальна теоретична модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона — результат наукової класифікації і відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем.

         Тому тип (сім’я) правової системи — це сукупність національних правових систем держави, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і законодавства, організації правових установ, насамперед судової системи, схожості правових категорій та понять.

 

 

  1. Види правових систем світу

         Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями:

  • спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;
  • спільність основного юридичного джерела (форми) права;
  • єдність у структурі системи і норми права;
  • спільність принципів регулювання суспільних відносин;
  • єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.

         Розрізняють:

  1. Романо-германську сім’ю (тип) — у правовому житті суспільства головним є об’єктивне право, тобто законодавство (країни континентальної Європи — Італія, Франція, Німеччина та ін.). У ній виділяють дві правові групи:
  • романська — Франція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Італія, Іспанія та ін., де головною є національна правова система Франції;
  • німецька — ФРН, Австрія, Швейцарія та ін., де головною є національна правова система Німеччини.
  1. Англосаксонську сім’ю (тип) — у правовому житті суспільства основне значення має юридична практика, тобто адміністративний чи судовий прецедент (Англія, Північна Ірландія, СІНА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, колишні колонії Британської імперії та ін.). У ній виділяють дві правові групи:
  • англійське загальне право (Велика Британія та ін.);
  • американське право (США, Канада та ін.).
  1. Релігійно-традиційну сім’ю (тип) — у правовому житті суспільства головним є правова ідеологія, а в мусульманських державах — релігійна ідеологія. У ній виділяють три правові групи:
  • релігійно-общинна (мусульманська, індуська, християнська групи);
  • далекосхідна традиційна (китайська, японська групи);
  • звичаєва общинна (африканська група).

         Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім’ї вважається континентальна Європа, тому її називають ще континентальною.

         Романо-германська правова сім’я — це сукупність національних правових систем держав, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов. Характерними рисами є:

  • домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;
  • поділ системи права на публічне та приватне право;
  • диференціація та кодифікація галузей права;
  • нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;
  • включення у поняття права норм-роз’яснень (тлумачень), які виходять, насамперед, від законодавця та суддів.

         Проте континентальне право має певні особливості у кожній країні. Схожі риси не можуть зменшувати своєрідність та різницю, що особливо помітні між малими та великими країнами (за територією та кількістю населення). Держави, що займають великі території, головним чином покладаються на «тяжке право», кодифікацію та суворе втілення в життя норм права з метою збереження єдності різних частин своїх країн. Для невеликих держав характерне «м’яке право», що передбачає свободу розсуду та чутливість до соціальних конфліктів.

         Англосаксонська правова сім’я об’єднує правові системи Великої Британії та інших країн. В її основу покладено англійське право.

         Порівняно з правом країн романо-германської правової сім’ї, англосаксонське право не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгове. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипових норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів. Іншими словами, англійське право не е кодифікованим, адже воно створюється судовою та адміністративною практикою.

         Однак англійське право диференціюється на загальне право і право справедливості, тому й англійські юристи поділяються на юристів загального права та юристів права справедливості.

         Загальне право створювалося королівськими судами, і поступово сформувалася одноманітність підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ намагалися вирішувати їх відповідно до раніше прийнятих судових рішень. Воно сформувалося завдяки позитивним місцевим особливостям і було орієнтоване, головним чином, на засоби правового захисту. Тому норми загального права мають інститут тільки фізичного примусу, зовсім виключаючи моральний. Загальне право формувалося як неписане право, що базувалося на думках суддів при вирішенні справ. Одним із фундаментальних його основ було те, що кримінальні та більшість цивільних справ розглядалися судом присяжних. Тому для англійського юриста головне — вміти порушити справу, знайти форму позову. Якщо ж процес почався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Згодом процесуальне право стає домінантним.

         Право справедливості — це сукупність норм, які створювалися судом канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя. Канцлер ніколи не вступав у конфлікт з нормами загального права. Але королівські суди мали дуже вузьку компетенцію і сувору процедуру, а тому не завжди встигали за плином часу. Це і зумовило необхідність створення спеціальної юрисдикції, що ґрунтувалася на королівській прерогативі, спрямованій на пом’якшення і доповнення норм загального права та вирішення питань відповідно до вимог моралі й совісті. При цьому процедура права справедливості не передбачала інституту присяжних, канцлер приймав не судове, а управлінське рішення; справи розглядалися у письмовій процедурі.

         Серед юридичних джерел цього права найбільш значущим є судовий прецедент, тому право Англії було і залишається прецедентним, норми права — положення, які беруться з особливих рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями (Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом та Вищим судом). Нижчі суди правом на створення прецедентів не володіли.

         Іншим джерелом визначаються закони і підзаконні нормативні акти. їх другорядність зумовлюється тим, що вони визначаються джерелом права лише після апробації їх судовою практикою.

         Джерелом англійського права визначається також звичай, який у сфері конституційного права відіграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані «конституційні угоди», що регулюють важливі питання державного життя. В інших сферах регулювання суспільних відносин роль звичаю дуже обмежена.

         До джерел англійського права відносять і правову доктрину — концептуально оформлену думку відомих учених з питань права. За останні часи використання доктрини значно зростає. Серед правових доктрин виділяють: «Трактат про закони Англії»» Бректона (1250 p.), «Коментарі законів Англії» Блекстона (1525 р.), книгу «Англійська Конституція» Беджіота (1865 р.) та ін.

         Релігійно-традиційна правова сім’я — це сукупність або релігійних правових систем держав, що базуються на віровченнях, або традиційних правових систем держав, що ґрунтуються на звичаєвому праві, пристосованому до нових національних відносин.

         До релігійних правових систем зараховують: мусульманське право, іудейське право, індуське право, канонічне право християнської релігії. До традиційних правових систем належать: японське право, далекосхідне право, звичаєве право окремих держав Африки, Азії, Океанії.

         Мусульманське право базується на зобов’язаннях мусульман перед Аллахом та іншими ісламістами, викладених в Корані, а також на санкціях за порушення цих зобов’язань.

         Джерела мусульманського права: Коран — слово Аллаха, книга, що містить як загальні релігійно-моральні положення, так і конкретні правила поведінки мусульман, які виникли при розв’язанні пророком Мухаммедом конкретних конфліктів, або в результаті його відповіді на запитання; суна — тлумачення положень Корану у вигляді прикладів із життя Мухаммеда для керівництва віруючими власними діями; іджма — узгоджене тлумачення юристами ісламу Корану і суни для вирішення питань, що не відображені в цих джерелах; кіяс — рішення за аналогією відповідно до нових суспільних відносин.

         Іудейське право — право єврейського народу. Основними джерелами є: вчення Тора, отримане Мойсеєм на горі Сіон; Мішна; Мндрашим; Барайти; Єрусалимський та Вавилонський талмуди.

         Індуське право — сукупність релігійних, моральних і правових норм, основою яких є індуїзм. Джерела права: веди — ідейні принципи індуського права; смрити — коментарі вед, зібрання висловлювань видатних людей; правові звичаї — правила поведінки для кожної касти.

         Канонічне право сукупність канонів (правових рішень), які встановлені на християнських церковних зборах, а також постанови Папи Римського у католицькій церкві. Канонічне право поєднує моральні й корпоративні правила поведінки і визнається законом за підтримки відповідною державою (наприклад Ватиканом).

         Традиційне японське право — сукупність моральних, релігійних і правових норм, що склалися на основі філософії Давнього Китаю, звичаїв власного народу, рецепції ро-мано-германського й американського права. Значну роль при вирішенні юридичних справ відіграють норми «гірі», що передбачають примирення сторін до звернення в судові інстанції.

         Далекосхідне звичаєве право — базується на філософських ученнях Конфуція про гармонічну поведінку людей. Основні джерела правової поведінки: норми-традиції (ритуали), етичні норми, норми-звичаї, норми права.

         Звичаєве право держав Африки, Азії, Океанії — сукупність правил поведінки, що склалися на основі норм-звичаїв протягом тривалого часу, а також норм права колоніальних держав. Звичаєве право має в основному неписаний характер і передається поколіннями. Воно захищає інтереси спільноти, а не окремої людини. Спірні питання здебільшого розглядаються, не доходячи до офіційних судів.

 

 

Висновки

         Таким чином, до елементів правової системи відносяться такі правові явища, які відображають єдність соціальних та правових якостей, і є їх носіями. Так, суб’єкти права (громадяни, іноземці, особи без громадянства, організації, держава в цілому) є носіями прав і обов’язків, і правова система створює реальний механізм забезпечення реалізації цих прав і обов’язків.

         Система юридичних норм являє собою правову основу механізму правового регулювання, засобом якого правова система здійснює вплив на поведінку суб’єктів суспільних відносин. Правосвідомість є юридичним засобом оформлення зв’язків між елементами правової системи на ідеологічному рівні. Важливо відзначити, що характер зв’язків всіх елементів правової системи суспільства відображається поняттям структура правової системи. Оскільки правова система – складне, багаторівневе, ієрархічне динамічне утворення, то в її структурі існують певні підсистеми, що виступають у формі зв’язків, відносин, станів, режимів, статусів, гарантій принципів, правосуб’єктності.

         Неоднозначне тлумачення у юридичній літературі і питання «ядра» правової системи суспільства. Так, наприклад. М.І.Матузов зазначає, що ядром і нормативною основою правової системи є право. В.Д.Перевалов головним компонентом (підсистемою) і одночасно центром, ядром правової системи виділяє суб’єкт правової системи. Державу ядром політичної системи бачить Л.Б.Тіунова.

         Новітні орієнтири теорії права цілком справедливо вказують на особу (далі суб’єкт права), як центр усієї правової дійсності. Цей погляд цілком обґрунтований у силу того, що носієм права є людина (суб’єкт), права якої (згідно Конституції України) є ”невідчужуваними і непорушними», людина (народ) «є єдиним джерелом влади», захист прав людини є основною функцією держави і, нарешті, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою цінністю.

         Таким чином, правова система є цілісне багаторівневе утворення, яке, по-перше, відображає всю сукупність взаємопов’язаних юридичних засобів (явищ), і, по-друге, в якості елементів включає такі правові явища, які забезпечують єдність соціальних і правових якостей.

         Сьогодні в правовій системі України відбуваються важливі структурні реформування, що мають кінцевою метою побудову правової держави на основі створення громадянського суспільства. Тому природно, що основними (стратегічними) напрямками розвитку політичної системи суспільства України є формування такого державно-правового механізму, який ефективно забезпечить проголошені Основним Законом права та свободи людини і громадянина. Уся діяльність держави, її інститутів і посадових осіб має бути спрямована на захист прав і свобод людини – народу, який, власне, і визначає зміст законодавчої та виконавчої влади, а в цілому – своєї державності.

 

 

 

Список використаної літератури

  1. Основи держави і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та ін.; За ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. – К.: Либідь, 1997.
  2. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. — 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002.- 247с.
  3. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. — М.: Издательская группа НОРМА—ИНФРА. М, 1999. — 552 с.
  4. Правознавство / За ред. Михайла Настюка. – 2-ге вид. – Львів: Світ, 1995.
  5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
  6. Теорія держави і права, за заг. ред. В.В. Копєйчикова – дісного члена АПН України, д.ю.н., професора, — Київ, “Юрінформ”, 1995.
  7. Теория государства и права, под ред. д.ю.н., профессора А.Б. Венгерова, — Москва, “Юристъ”, 1995.
  8. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В. М. Корельского и В.Д. Перевалова — М.: Издательская группа ИНФРА. М—НОРМА, 1997. — 570 с.
  9. Теория права и государства. Под ред. проф. Н. Манова.Учебник для вузов. — М.: Издательство БЁК, 1995. — 336 с.
  10. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. М.:1995.

 

 

 

 

 

 

Юридична техніка і мова законодавства
Основні положення конституції України, Закону України та Концепція по цивільній обороні.

Добавить комментарий

Your email address will not be published / Required fields are marked *