Правова охорона комп’ютерних програм.

 

План.

         Вступ.

  1. Охорона комп’ютерних програм патентним правом.
  2. Охорона комп’ютерних програм авторським правом.
  3. Можливості спеціальної системи охорони.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

         Електронно-обчислювальна машина або, простіше кажучи, комп’ютер є невід’ємною складовою сучасного життя. Проте, за своєю суттю, комп’ютер без необхідних комп’ютерних програм (далі — КП) — це «купа заліза», ні на що не здатна.

         Саме комп’ютерні програми забезпечують можливість продуктивного діалогу між машиною і людиною, що і визначає обсяг можливих прибутків від реалізації КП. З іншого боку, КП без комп’ютера — перелік ні на що не придатних команд, інструкцій, кодів тощо.

         У зв’язку зі специфікою сучасних інформаційних технологій саме КП, на відміну від комп’ютера (чи так званих «апаратних засобів») є найбільш вразливими щодо неправомірного використання, крадіжок. Тому логічно, що, з одного боку, є безліч випадків незаконного привласнення та використання КП без дозволу осіб, які мають на них авторське право, тобто піратства, а з іншого — численні спроби виробників КП захистити своє право власності як на державному, так і на міждержавному рівнях.

         Необхідність у захисті прав на КП виникла разом з їх появою. Аби зрозуміти підходи до правового захисту КП тих часів, варто брати до уваги ту обставину, що КП не були легко доступними через обмежену кількість комп’ютерів та відсутність компактних засобів і зручних методів перенесення та збереження інформації.

         Окрім того, компанії, що виробляли комп’ютери, створювали і програмне забезпечення, яке розроблялося за власними стандартами, постачалося разом з комп’ютером і не було уніфікованим. Це давало змогу виробникам легко контролювати розповсюдження своїх КП та, деякою мірою, монополізувати їхній сервісний супровід. Прикладів порушення прав власності на КП практично не існувало. Найсучасніші та найперспективніші розробки КП могли стати хіба що об’єктами промислового шпигунства.

         За комп’ютерними програмами довго не визнавалося право стати об’єктом інтелектуальної власності – своєрідним товаром, що належить автору чи іншому правовласнику. Причина криється у суспільній свідомості, в якій комп’ютерні програми з моменту їх появи асоціювалися з безкоштовним додатком до ЕОМ, хоча вони мають усі риси об’єкта інтелектуальної власності і потребують захисту не меншого, ніж будь-яке інше майно. Адже витрати на їхнє створення значно перевищують витрати на виробництво самих персональних комп’ютерів.

 

  1. Охорона комп’ютерних програм патентним правом.

         «Патентне право» охоплює охорону винаходу за допомогою патенту, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства про товарні знаки і торгові найменування, а також законодавства про охорону промислових зразків.

Слід зазначити, що досить часто поняття «промислова власність» розуміється як таке, що означає рухому і нерухому власність, яка використовується в процесі промислового виробництва, але насамперед промислова власність є інтелектуальною власністю і, таким чином, має відношення до творінь людського розуму (наприклад, винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

         Дискусія щодо законодавчого визнання патентоздатності винаходів, у складі яких істотну роль грають елементи інформаційної технології, і у нашій країні все ще є відкритою. Але все ж таки на користь патентної охорони комп’ютерних програм свідчить той факт, що мова, зрештою, йде аж ніяк не про програми взагалі, а саме про технічні винаходи, істотною частиною яких є програмна складова, чи про так звані «програмні винаходи». У закордонних публікаціях такі винаходи називаються «Software Inventions (англ.) чи «Programmbezogene Erfindungen» (нім.).

         Захист же винаходів, безумовно, має здійснюватися за патентним законодавством. Сьогодні розробка у будь-якій галузі техніки може вважатися виконаною на сучасному рівні тільки за наявності в ній елементів інформаційної технології (програмного чи мікропроцесорного керування, інтегральних мікросхем тощо). Останнім часом у США намітилася тенденція патентування «чистого програмного забезпечення». Як приклад можна назвати серію патентів на системи знань і експертні системи, видані фірмі «Technowledge Inc» і значне розширення діапазону патентоздатних об’єктів.

         Зараз практично всі розвинені країни, здійснюючи захист комп’ютерних програм, використовують, за необхідності, норми патентного права. Водночас у законодавствах Великобританії, Італії, Німеччини, скандинавських країн, а також у Європейській патентній конвенції зазначено, що комп’ютерні програми непатентоздатні як такі. Саме про це говорить стаття 52 Європейської патентної конвенції. Більш прогресивними у цьому сенсі є патентні законодавства США, Канади, Японії, Австралії, Греції, Франції та інших країн, які дозволяють розглядати по суті заявку на патент у разі, якщо винахід має в собі комп’ютерну програму і відповідає вимогам патентоздатності (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність).

         Застосування гнучкого підходу до патентування комп’ютерних програм можна проілюструвати на прикладі США. Якщо комп’ютерну програму записано в реальному середовищі, наприклад, на дискеті, то вона може бути патентоздатним об’єктом, згідно з Патентним законом США (The patent law of USA), зокрема, §101, і щодо неї має проводитися відповідна експертиза (§101 і §103).

         Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов’язаних з комп’ютерними програмами, встановлено також патентними відомствами Австралії (1992 р.), Канади (1993 р.), Японії (1996 р.). До речі, в США на базі Мічиганського університету створено спеціальний інститут з проблем патентування КП.

 

 

 

 

  1. Охорона комп’ютерних програм авторським правом.

         Авторським правом регулюються відносини, які виникають в процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.

         Вперше у світі програма ЕОМ як об’єкт правової охорони була зареєстрована у 1961 р. у США. Відповідно до циркуляру № 61 про реєстрацію програм ЕОМ необхідною умовою реєстрації для надання правової охорони цей документ визнавав наявність оригінальних особливостей елементів вибору, компонування і розміщення текстових фрагментів. У травні 1964 р. Відомство з охорони авторських прав (Copyright Office) оголосило, що починає приймати на реєстрацію програми ЕОМ. Незважаючи на сумніви в ефективності подібної охорони, така відома фірма, як IBM, зареєструвала багато своїх програм. У квітні 1965 р. була організована президентська комісія, завданням якої була розробка рекомендацій зі зміни патентної системи. У 1966 р. ця комісія зробила висновок про непатентоздатність програм ЕОМ. Того ж року патентне відомство видало тимчасові вказівки, згідно з якими певні алгоритми були визнані патентоздатними. У 1967 р. до Конгресу був внесений законопроект, у якому були враховані рекомендації комісії, однак проект зіткнувся із серйозними запереченнями і не був прийнятий.

         Відповідні виправлення до закону про авторське право були прийняті у США лише в 1980 р. Треба зауважити, що багато програм у США визнаються охороноздатними відповідно до норм патентного права й існує навіть спеціальний клас у національній патентній класифікації. Однак ставлення до патентоздатності програм для ЕОМ має виражений періодичний характер, тобто критерії їхньої патентоздатності то посилюються, то істотно пом’якшуються. Чималою мірою це пояснюється і прецедентним характером англо-саксонської правової системи, коли судові рішення є не менш важливими джерелами права, ніж законодавчі акти конгресу.

         Як уже згадувалося, програми для ЕОМ і в Україні, і в інших країнах охороняються авторським правом як твори літератури з усіма правовими наслідками, що випливають звідси, – міжнародні рекомендації сформульовані, зокрема, у Директиві Ради Європейського Співтовариства про правову охорону програм для ЕОМ від 14 травня 1991 р.

         Чинним законодавством (ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права») комп’ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права, як і інші твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Зрозуміло, що комп’ютерні програми мають мало спільних рис із творами літератури, тому норма ст. 18 Закону «Про авторське право і суміжні права» викликає принаймні здивування.

         Чому ж для захисту програм для ЕОМ обрані засоби авторського права? На користь авторсько-правової охорони свідчать оперативність та дешевизна, у порівнянні з охороною за патентним законодавством (як це було б у випадку віднесення програм до винаходів). Так, наприклад, не виникає необхідності проведення експертизи щодо новизни й проходження інших етапів тривалої процедури патентування. Таким чином, з моменту завершення розробки програми для ЕОМ вона охороняється засобами авторського права. Причому охороняється не тільки твір у цілому, але і його частини у тому випадку, коли вони також носять творчий характер і можуть бути використані самостійно.

         Водночас, недоліком авторсько-правової охорони є певне її обмеження. Мова йде про її поширення виключно на форму твору, водночас зміст авторське право жодним чином не охороняє. От чому наданий авторським правом захист не поширюється на ідеї і принципи, що лежать в основі програми для ЕОМ чи будь-якого її елементу, зокрема, на ідеї і принципи організації інтерфейсу й алгоритму, а також мови програмування. «Як об’єкт охорони визнається не ідея, закладена в алгоритм, а лише конкретна реалізація цього алгоритму у вигляді символічного запису конкретної послідовності операторів і дій над ними». З аналогічних міркувань не охороняються авторським правом ідеї і принципи організації інтерфейсу.

         Тож охорона комп’ютерних програм виключно засобами авторського права, що охороняє єдність змісту і форми твору, може бути ефективною лише у тому випадку, якщо комп’ютерна програма має об’єктивну форму (звичайно – рукопис) і використовується лише у цій формі. Однак при реальному функціонуванні ЕОМ програма застосовується в зміненому (у порівнянні з рукописом) виді, тому авторське право не може забезпечити їй захист і повною мірою охороняти інтереси розробників програмного забезпечення. „Воно забороняє лише копіювання, розмноження і поширення твору без згоди автора, не перешкоджаючи практичному використанню предмета опису”. Разом з тим забезпечити захист комп’ютерної програми можна за допомогою патентного права. Одержання патенту дозволить запобігти несанкціонованому використанню ідеї програми, втіленої в її алгоритмі і відображеної в істотних ознаках формули винаходу. Найбільш ефективним засобом охорони назви програми для ЕОМ, її символіки, оригінального зображення на упаковці є її реєстрація як товарного знаку, що буде перешкоджати будь-кому використовувати їх в аналогічних цілях.

         Як операційні системи, так і прикладні програми, виражені у вихідному або об’єктному кодах, є об’єктами авторського права — «Комп’ютерні програми» і охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп’ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження. За характером форми відображення, рядки літературного твору і комп’ютерної програми мають дещо спільне; і рядки літературного твору, і рядки комп’ютерної програми автор наповнює символами — літерами або символами — операторами. Тотожність творчого процесу щодо створення форм авторських творів літератури і комп’ютерних програм стали визначальними для вибору форми захисту для комп’ютерних програм. В разі експертизи порушення авторських прав на літературний твір чи комп’ютерну програму, порівнюються відповідні тексти літературних творів, а для комп’ютерних програм — тексти зазначених програм.
         Як літературний твір так і комп’ютерна програма охороняється в незмінному вигляді. І закон охороняє лише форму комп’ютерної програми, а не її суть (ідеї), зміни форми цього твору автоматично переводять його в розряд нового об’єкта правового захисту з можливістю нового авторства. Практика показує, що найефективніший результат дає охорона комп’ютерних програм в усіх трьох сферах інтелектуальної власності: авторське право, патентне право, «ноу-хау».
Бази даних як об’єкти авторського права захищаються як збірки творів, даних або іншої незалежної інформації. Регулювання правовідносин, які стосуються творчих баз даних і захищаються нормами авторського права, а також баз даних, які не належать до об’єктів авторського права здійснюється відповідно до положень Бернської конвенції та Директиви Європейського Парламенту і Ради Європейських Співтовариств від 11.03.1996 р №96/9/СЄ, Закону України «Про авторське право і суміжні права» і інших законодавчих актів України. Такі бази даних характеризуються складною багатоступеневою структурою, взаємною залежністю певних розділів, складною системою керування тощо. Дані, якими наповнені поля і розділи бази даних захищаються правом «sui generis». Тому, як визначено положеннями Директиви, заборона несанкціонованого використання фактів і даних, які наповнюють базу даних не є виявом їх охорони авторським правом.

         В ЄС діє нині окремий законодавчий акт, спрямований на захист виробників і користувачів програмного продукту. Це так звана директива «Про правову охорону програм для електронно-обчислювальних машин». Вона обов’язкова до виконання в країнах Європейської спільноти. Її, відповідно до двосторонніх взаємних зобов’язань, рекомендовано державам, що узгоджують своє законодавство з ЄС, а отже, — й Україні. Тим паче, що цю директиву було підготовлено згідно з вимогами Берлінської конвенції про охорону літературних і художніх творів, учасником якої є Україна. Тобто нову справу ми починали не з нуля.
         У нас уже тривалий час діє Закон України «Про авторське право і суміжні права». В ньому досить повно окреслено права як автора (власника), так і користувача програмного продукту.

         Зокрема, чітко характеризуються випадки, коли без дозволу автора або власника можливі вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп’ютерної програми. Вони допускаються, щоб забезпечити її функціонування на технічних засобах користувача відповідно до призначення програми. Наприклад, для запису й збереження в пам’яті комп’ютера, а також для виправлення очевидних помилок. Користувачеві дозволяється виготовити одну копію програми за умови, що вона призначена для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника, якщо оригінал програми втрачено, знищено або він став непридатним для користування. Крім того, користувач має право декомпілювати комп’ютерну програму (перетворити її з об’єктного коду у вихідний текст) з метою одержання необхідної інформації. Отриману при цьому інформацію можна використовувати лише для досягнення взаємодії з іншими програмами і не можна передавати іншим користувачам, крім випадків, якщо це потрібно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також для розроблення програми, схожої на компільовану.
         Думаю, немає потреби докладно переказувати чи коментувати закон, оскільки з ним, у разі потреби, може ознайомитися кожен. Хотілося б лише наголосити на кількох особливо важливих моментах.

         По-перше, на тому, що суб’єкт авторського права може передавати свої майнові права (зокрема, стосовно комп’ютерних програм і баз даних) будь-якій іншій особі на весь термін дії авторського права або частково — на менший термін. Таке передавання оформлюється авторською угодою.

         По-друге, використання програмного продукту, в тому числі комп’ютерної програми, допускається винятково на ліцензійній основі. Причому, ліцензія може бути виключною або невиключною. Першою передається право використання програми (відповідно до угоди) тільки одній особі (ліцензіату). Другою допускається передавання права й іншим можливим ліцензіатам на основі субліцензійної угоди, якщо це передбачено в угоді суб’єкта авторського права з його користувачем (ліцензіаром). Спори щодо невиконання угод вирішуються в судовому порядку.

         По-третє, норми закону не допускають, щоб інформація, одержана внаслідок декомпіляції програми, надавалася іншим користувачам, крім випадків, коли це необхідно, щоб досягти здатності програми, створеної незалежно, до взаємодії з іншими програмами. Взагалі слід підкреслити, що наш закон (»Авторське право і суміжні права») непогано узгоджений з Європейським законодавством у цій галузі. Він навіть концептуально не декларує обмежень законних інтересів осіб, яким належить право на декомпільовану програму, а також нормальної експлуатації комп’ютерної програми.

         А що стосується порядку її охорони, то тут у нас набули й продовжують набувати поширення норми Директиви, яка згадувалася вище. В ній же сказано недвозначно: в разі використання чужої комп’ютерної програми без угоди з особою, яка має авторське право на цю програму, в разі недотримання умов угоди стосовно користування програмним продуктом автор (власник) може подати позов до суду загальної юрисдикції, арбітражного або третейського суду про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення.

         У контексті авторського та суміжних прав це положення доволі чітко окреслено і в законодавстві України. Наприклад, господарський суд має право постановити рішення чи прийняти ухвалу про заборону випуску комп’ютерної програми, про припинення її розповсюдження, про вилучення, конфіскацію усіх примірників програми, обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення й відтворення, якщо буде доведено порушення авторського права.

         Певна, що суб’єкти авторського права, власники програмного продукту добре знають свої права. А ось користувачі, яких стає дедалі більше, не завжди обізнані з тим, що їх може чекати, коли не знаєш законів. Тому нагадуємо, що особи, які мають авторське право щодо програмного продукту, можуть вимагати:

  • відшкодування збитків, завданих їм у результаті порушення авторського права, включаючи упущену вигоду;
  • вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права, замість відшкодування збитків;
  • виплати компенсації, яка визначається судом, у сумі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків.

         Крім відшкодування збитків, стягнення прибутків, загальний суд, господарський суд за порушення авторського права стягують штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої на користь позивача. Сума штрафів спрямовується у встановленому законодавством порядку до відповідних бюджетів.
         Порушник авторського права зобов’язаний відшкодувати особам, які мають авторське право, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.
         Звичайно, сказаним не вичерпується проблематика захисту програмного продукту як об’єкту інтелектуальної власності. Тим паче, що він  тільки-но почав набувати в практиці нашого життя належне місце. Попереду в нього — невпинний і напружений розвиток. До тих масштабів, які він має в цивілізованих країнах, зокрема європейських. Тому-то й наші законодавці, апаратні фахівці Верховної Ради старанно відстежують досвід ЄС у цій галузі, прагнуть використати з нього все краще.

         Тому, схоже, невдовзі стане на порі підготовка законодавчого акта на зразок прийнятого Верховною Радою України в лютому цього року Закону «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом для лазерних систем зчитування».
         Звичайно, це своєрідна галузь. Але за своєю технологічною сутністю близька до проблематики програмного продукту і з такою ж, якщо не більшою, перспективою розвитку. Так ось досвід напрацювання «лазернодискового» закону може добре прислужитися, коли дійде черга до «програмнопродуктового» правового акта. Що тут може виявитися корисним? Насамперед, вивчення того ж таки зарубіжного досвіду (як було з фірмою «Філіпс», коли готувався закон про лазернозчитувальні системи). А найголовніше — сама концепція правового регулювання. Під час розроблення й прийняття зазначеного документа наші законотворці, до їх честі, не піддалися лобістському тискові тих, хто наполягав на жорсткому ліцензуванні всіх операцій стосовно систем зчитування. А як же тоді власні підприємницькі «ноу-хау»? Це що — сорочку «врозхрист» і хай хто хоче, той і користується на свій розсуд технологічними новинками власника програмного продукту? Звідки ж тоді буде змагальність, конкурентне середовище? Вважаю, з таким підходом слід буде розробляти й закон про охорону програмного продукту.

         А ще — виписати якомога ліберальніші норми регулювання прав користувача програм. Тут дуже небажано «перегинати палицю», щоб не відбити бажання в людей оволодівати програмуванням, насичувати різноманітними програмами ринок інтелектуальної власності.

 

 

 

 

  1. Можливості спеціальної системи охорони.

         В Україні здійснено великий обсяг робіт з формування нормативно-правової бази в зазначеній сфері відносин. Діють такі законодавчі акти, як закони України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

         Норми щодо регулювання відносин інтелектуальної власності містяться також в інших законах, наприклад законах України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних», «Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «Про племінну справу у тваринництві», «Про науково-технічну інформацію», «Про лікарські засоби» тощо.

         Крім того, при регулюванні відносин інтелектуальної власності у разі необхідності застосовуються міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Перелік таких договорів наведено в Інформаційному листі Вищого Господарського суду України від 08.10.2003 № 01-8/1199 «Про нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов`язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності».

         Значним досягненням правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності є прийняття 16 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України, більшість норм якого по інтелектуальній власності містяться в книзі четвертій «Право інтелектуальної власності». Книга IV ЦК України враховує сучасний стан економіки, національні традиції і звичаї, вона максимально наблизила систему охорони інтелектуальної власності до світових стандартів, в ній знайшли відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, врахований досвід правозастосовчої практики.

         Книга містить загальні положення про право, основні норми авторського права, суміжних прав, права інтелектуальної власності на наукове відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, породу тварин, а також торгову марку (знак для товарів і послуг), географічну вказівку і комерційну таємницю.

         Чітко визначається поняття «право інтелектуальної власності», відображається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об’єкти, суб’єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об`єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту.

         ЦК України дає перелік об’єктів права інтелектуальної власності. Цей перелік не виключний, він може постійно поповнюватися новими результатами творчої діяльності.

         Умовно об’єкти права інтелектуальної власності можна поділити на чотири групи. Першу групу – авторські права і суміжні права – складають літературні та художні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення. Другу групу складають об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції. До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об’єктів промислової власності за своїм правовим режимом. Вони є творчими результатами і при відповідності вимогам закону визнаються об`єктами інтелектуальної власності. Четверту групу складають комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів та послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці. В точному значенні ці об’єкти не є результатами діяльності, але в правовому режимі вони також прирівнюються до об’єктів промислової власності.

         Щодо об’єкта права інтелектуальної власності – наукового відкриття – виключного права не виникає, воно визнається надбанням всього людства, тому визнавати його об’єктом права інтелектуальної власності можна лише умовно. Право авторства і право пріоритету визнається за авторами наукового відкриття.

         На сьогодні велика увага приділяється проблемам правової охорони інтелектуальної власності. Стимулювання розвитку та охорони інтелектуальної власності набуває ролі одного з найважливіших чинників політико-економічних відносин та економічної безпеки як в середині кожної розвиненої країни, так і в міжнародних відносинах.

         До порушення права інтелектуальної власності відносяться: піратство (опублікування, відтворення, ввезення (вивезення) на митну територію України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм організацій мовлення), плагіат (оприлюднення повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором твору), підроблення, зміна інформації тощо.

         На жаль, незважаючи на те, що в Україні вже сформована нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності, залишається велика кількість неврегульованих питань.

         Серед проблем охорони права інтелектуальної власності найгострішими визначаються такі, як випуск піратської продукції, в тому числі створення веб-сайтів виключно для поширення піратських матеріалів, не контрольоване використання фальшивих товарів, які приносять великі збитки бюджету, а також завдають великої шкоди іміджу країни, тривалість оформлення патенту та товарної марки, охорона комп`ютерних програм та баз даних, охорона виробників аудіовізуальної продукції, охорона знаків для товарів та послуг (товарних знаків), відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності тощо.

         Але незважаючи на вищезазначене, на сьогодні в Україні здійснюються заходи, спрямовані на дотримання конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності, забезпечення сприятливих умов для створення об’єктів інтелектуальної власності. Триває робота щодо підвищення якості законодавчих актів, усунення суперечностей та прогалин.

         Крім удосконалення національного законодавства, посилюється контроль за дотриманням суб’єктами інтелектуальної власності чинних нормативно-правових актів.

         Приділяється увага покращанню взаємодії державних органів та суб’єктів господарювання при здійсненні ними інтелектуальної діяльності.

         Належному забезпеченню конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності, покращанню міжнародного іміджу України має сприяти посилення контролю щодо розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, комп’ютерних програм. Необхідно приділити увагу боротьбі з випуском та реалізацією неякісних дисків, відеокасет тощо.

         Україна має величезний науковий потенціал, тому велике значення для розвитку інтелектуальної власності, економічного зростання держави має подальше створення належних умов для винахідницької діяльності.

         У багатьох країнах застосовується системний підхід щодо охорони комп’ютерних програм, який включає, окрім норм авторського права, ще й норми патентного права, договірне право, законодавство про недобросовісну конкуренцію, про комерційну таємницю тощо. Мали місце і спроби створити спеціальну правову систему охорони комп’ютерних програм .

         В Японії, наприклад, розроблено, але поки що не введено в дію проект спеціальних засобів охорони КП. У Франції запропоновано своєрідну стосовно авторсько-правової системи охорону комп’ютерних програм, яка поєднує норми авторського і патентного права з перевагою останнього.

         У літературі висловлювалися пропозиції щодо правової охорони КП через залучення законодавства про комерційну таємницю та антимонопольного законодавства.

 

 

Висновки.

         Цілком зрозуміло, що основною причиною широкого використання в Україні неліцензійних комп’ютерних програм є навіть не низька купівельна спроможність більшої частини населення, що утруднює придбання легального програмного забезпечення через його високу вартість, а відсутність негативного ставлення у суспільстві до нелегального використання програмного забезпечення. Далися взнаки й обмежені можливості для розвитку та експорту інформаційних технологій, проте, незважаючи на ці причини, які мають об’єктивне підґрунтя, ситуація потребує виправлення.

         Світова практика свідчить про низький рівень правової захищеності, що одержують об’єкти комп’ютерної техніки. В Україні дискусії на цю тему, врешті–решт, зводяться до обговорення переваг і недоліків авторської і патентної правової охорони при застосуванні до об’єктів такого роду (причому недоліків виявляється більше, ніж достоїнств), а також до пропозицій розробити або нову правову охоронну систему, або систему, що уособлювала б конгломерат норм авторського і патентного права.

 

 

Список використаної літератури.

  1. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А.С. Довгерта. — Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. В.С. Дроб’язко. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 460 с.
  2. В. Черячукин. Правовая охрана компьютерных программ за рубежом // ИС. Промышленная собственность — 2002. — № 2. — С. 69-79.
  3. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. — Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. — Т. 2: авторське право і суміжні права / С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. Г.І. Миронюка, В.С. Дроб’язка. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — 460 с.
  4. Захист прав інтелектуальної власності в контексті вступу до СОТ / навч. посібник за ред. П’ятницького В.Т. — К.: UEPLAC, K.I.C., УАЗТ, — 80 с.
  5. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 480 с.
  6. Энтин П.М. Правовая охрана математического обеспечения ЭВМ. — М.: 1989. — С. 33-36.

 

Історія вчень про державу і право.
Смертная казнь

Добавить комментарий

Your email address will not be published / Required fields are marked *