Основні положення конституції України, Закону України та Концепція по цивільній обороні.

Основні положення конституції України, Закону України та Концепція по цивільній обороні.

План

         Вступ.

  1. Закон і Положення про цивільну оборону.
  2. Система Цивільної оборони і організація її діяльності
  3. Організація цивільної оборони на обєктах господарської діяльності.
  4. Сили та засоби Цивільної оборони.

         Висновки.

         Список використаної літератури.

Вступ.

         Техногенне, екологічне та природне становище України рік від року стає складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє середовище. Тому, з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.

         Прийняття Закону «Про Цивільну оборону України» є наслідком клопіткої роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабом ЦО України та зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року було опрацьовано декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна Рада України розглянула і схвалила «Концепцію Цивільної оборони України», та в першому читанні Закон України «Про Цивільну оборону України», який було прийнято остаточно лише З лютого 1993 р. З надрукуванням його в періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.

 

  1. Закон і Положення про цивільну оборону.

         Закон складається з преамбули та п’яти розділів, до складу яких входять 17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак за змістом — дуже об’ємний, так як він коригує діяльність з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.

         У преамбулі проголошено: «Кожен має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

         Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій І катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру».

         Тобто, держава не тільки проголошує право населення на захист свого життя і здоров’я в умовах НС, але і гарантує це право, створюючи загальну систему захисту населення, систему цивільної оборони.

         Систему Цивільної оборони складають:

— органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

—  органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

—  системи зв’язку, оповіщення та  інформаційного забезпечення;

—  Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

—  курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і насе­лення з питань ЦО;

—  служби Цивільної оборони.

         У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом».

         Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретніше розкривають сутність завдань ЦО. Основними завданнями цивільної оборони України є:

— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

—  оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

—   захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

—   організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

—  організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у ра­йонах лиха і осередках ураження;

—  створення систем   аналізу і прогнозування управління, оповіщення та зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактереологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзви­чайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

—  підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів’ управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індиві­дуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

         Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великий обсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів, матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіх рівнях.

         Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:

—   завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходів для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

— готується науково обгрунтований прогноз наслідків можливих НС;

— здійснюється беспосереднє спостереження за станом потенційно-небезпечних об’єктів і навколишнього природного середовища;

— утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення та інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;

—  створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;

—  проводиться забезпечення працівників об’єктів індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

         Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприяло уникненню значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівці установ державних і територіальних органів влади, мережі радіо та телебачення тощо.

         Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведенням комплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

         Укриття населення в захисних спорудах досягається:

—  завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання;

—  комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення;

—  обстеженням і обліком підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту населення;

—  дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

         Потреба у захисних спорудах визначається, виходячи з необхідності укриття всіх працюючих за місцем роботи і проживання, усього непрацюючого населення за місцем проживання. Укриттям у сховищах повинна бути забезпечена найбільша працююча зміна підприємства, установи, організації, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також нетранспортабельні хворі у лікарнях, що розташовані в містах, віднесених до груп з Цивільної оборони. Норми площі захисної споруди на одну особу та інші критерії визначаються відповідно до будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

         Практичні заходи евакуації населення як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров’ю людини) планується на випадок:

—  загальної аварії на АЕС;

—  загрози катастрофічного затоплення місцевості;

— всіх видів аварій з викидом сильнодіючих, отруйних речовин (СДОР), внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

— масових лісових і торф’яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

— землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

         Підставою для практичного здійснення евакозаходів є фактичні показники стану наявності обстановки в разі надзвичайної ситуації та відповідне рішення.

         До комплексу заходів медичного захисту населення, що полягає в запобіган­ні ураженню людей або зменшенні його масштабів, своєчасному поданні допомоги потерпілим і їх лікуванні, забезпеченні епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій, включається така робота:

—  планування використання наявних сил і засобів охорони здоров’я неза­лежно від їхньої приналежності та форм власності;

—   розгортання у надзвичайних ситуаціях (умовах) необхідної кількості лікувальних закладів;

—  забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів;

—  контроль продуктів харчування і води;

—  завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомоги та медичного захисту;

—  накопичення медичних засобів захисту, спеціального майна та техніки;

—   підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення;

—   своєчасне виявлення загрози або факту біологічного зараження, його масштабів;

—  комплекс адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спе­ціальних заходів.

         У ході виконання заходів захисту від біологічних засобів зараження використовуються колективні та індивідуальні засоби захисту, запроваджується режим карантину або обсервації, проводиться знешкодження осередку ураження та екстрена профілактика.

         Радіаційний та хімічний захист — це забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціальної обробки, встановлення та дотримання типових режимів радіаційного захисту.

         Радіаційний та хімічний захист досягається:

—  завчасним накопиченням та утриманням у готовності засобів індивідуаль­ного захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю;

—  своєчасним впровадженням у практику застосування засобів, способів і методів виявлення, оцінки масштабів надзвичайних ситуацій, зумовлених аваріями на радіаційно та хімічно-небезпечних об’єктах, застосуванням зброї масового ураження;

—  розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функ­ціонування об’єктів господарської діяльності в умовах зараження місцевості;

— завчасним застосуванням об’єктів комунально-побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей, а також спе­ціальної обробки одягу, майна і транспорту.

         Вперше перед Цивільною обороною поставлене нове завдання організації життєзабезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій, яке спрямоване насамперед на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, що потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків надзвичайних ситуацій, надання їм побутових послуг і реалізація соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

         Виконання цього завдання передбачає:

—  тимчасове розселення громадян, що потерпіли, в безпечних районах;

—  організацію харчування в районах лиха і тимчасового розселення;

— забезпечення населення, що потерпіло, одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

—  організацію надання фінансової допомоги потерпілим;

— забезпечення медичного обслуговування та санітарно-епідемічного нагляду в районах тимчасового розселення.

         Організація проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха та осередках ураження передовсім потребує залучення необхідної кількості сил, засобів, а також матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

         У переліку завдань Цивільної оборони привертає увагу завдання зі створення системи аналізу та прогнозування. Це завдання теж поставлено вперше і воно правомірне, оскільки попереджувальне прогнозування забезпечує своєчасне попередження виникнення надзвичайної ситуації, проведення заходів профілактики та зменшення збитків як кожній людині, що опинилася у надзвичайній ситуації, так і державі в цілому.

         На сьогодні завдання підготовки і перепідготовки керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях, це дуже актуальне і проблематичне завдання. Для виконання завдань Цивільної оборони необхідно мати відповідних фахівців, нагромаджувати досвід та знання в орга­нізації та здійсненні заходів щодо забезпечення безпеки населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій.

         Щодо населення, то в основі його підготовки повинно бути, насамперед, інформування. Кожний громадянин повинен чітко знати порядок дій у разі виникнення аварії, катастрофи або стихійного лиха. Дуже важливо, щоб населення своєчасно отримувало необхідну інформацію про надзвичайні ситуації, які можливі або скоїлися, кожен повинен знати яким чином діяти за сигналами оповіщення. Це можливо лише при широкому залученні для навчання населення засобів масової інформації, особливо радіо та телебачення. Нагромаджений досвід свідчить, що своєчасно доведена інформація сприяє значному зменшенню збитків та втрат серед населення під час надзвичайних ситуацій.

  1. Система Цивільної оборони і організація її діяльності.

         Загальне керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на: Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

         Начальником Цивільної оборони України є прем’єр-міністр України, а його заступником — керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради Міністрів АР Крим; начальниками Цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах та організаціях є їх керівники.

         Безпосереднє виконання завдань Цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій та службами ЦО.

         Завдання, функції та повноваження органів управління у справах цивільної оборони визначаються Законом України «Про Цивільну оборону України» і Поло­женням про органи управління у справах Цивільної оборони, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

         Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

         Закон та Положення про цивільну оборону визначають повноваження органів державної виконавчої влади та управління, керівництва підприємств установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування та обов’язки посадових осіб з питань Цивільної оборони.

         Кабінет Міністрів України:

— забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

—   розподіляє міста та території за групами, а юридичних осіб — за категоріями, щодо реалізації заходів з цивільної оборони;

—   створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок використання;

—  вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у спра­вах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах НС;

—  створює єдину систему підготовки органів управління у справах Цивільної оборони, сил Цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

—   визначає порядок створення спеціалізованих, професійних та невоє-нізованих пошуково-рятувальних формувань;

—  задовільняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах Цивільної оборони та установ цивільної оборони.

         Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і місцевостей під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

         Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

— забезпечує здійснення державної політики у сфері ЦО, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

— організовує розроблення і здійснення відповідних заходів Цивільної оборони;

—  керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;

—   здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів АР Крим, місцевих держадміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків НС, проведення пошуку і рятування людей;

— здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих, територіальних і локальних систем оповіщення;

—  здійснює навчання населення, представників органів управління і сил Цивільної оборони   з питань   захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

—  організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ ЦО, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

— створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної та аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

         Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами інди­відуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, ство­рює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи Цивільної оборони і несе, пов’язані з цим, матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, які передбачені законодавством України.

         Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження, а також запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

         Власники потенційно-небезпечних об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об»єктах.

  1. Організація цивільної оборони на обєктах господарської діяльності.

         Об’єкт господарської діяльності — це підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. На всіх об’єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзви­чайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об’єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР). Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (НЦО) об’єкта — керівник підприємства, установи та організації.

         Начальник ЦО об’єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об’єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об’єкт. На допо­могу начальнику ЦО об’єкта призначається заступник, або декілька. Як правило, призначаються заступники з: інженерно-технічної частини, евакуації, матеріально-технічного постачання.

         Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місця праці (на об’єкті).

         Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини — головний інженер об’єкта — керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною, протипожежною службами та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно-відновлювальними роботами в районі лиха, аварії, в осередку ураження.

         Заступник начальника ЦО з матеріально-технічного постачання — заступник або помічник директора з постачання — забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально-технічне забезпечення: будівництва (пристосування) укриттів, евакозаходів, проведення РІНР та інші заходи.

         В склад керівництва Цивільної оборони об’єкта входять також керівники громадських організацій.

         При начальникові ЦО об’єкта створюється штаб ЦО — орган управління начальника Цивільної оборони. Склад штабу залежить від значення підприємства. Штаб ЦО комплектується як штатними працівниками ЦО, так і за рахунок посадових осіб, не звільнених від виконання основних обов’язків, та складається із начальників штабу, його заступників (помічників) з оперативно-розвідувальної роботи, бойової підготовки, а також інших спеціалістів (виходячи із специфіки виробництва чи обстановки).

         Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень та вказівок начальника ІДО об’єкта, старшого штабу та рішень місцевої державної адміністрації (органу виконавчої влади). Начальник штабу є першим заступником начальника ЦО об’єкта. Йому надається право від імені начальника ЦО віддавати накази та розпорядження з питань Цивільної оборони на об’єкті.

         Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об’єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об’єкта.

         На об’єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються служби ЦО: оповіщення і зв’язку; медична; радіаційного та хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання та світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання та інші. На них покладаються виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РІНР.

         Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об’єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов’язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання. Начальники служб беруть участь у роз­робленні плану дій органів упраління і сил із запобігання і ліквідації НС та самос­тійно розробляють необхідні документи служб. На них покладається своєчасне забезпечення підлеглих формувань спеціальним майном і технікою.

         Служба оповіщення та зв’язку створюється на базі вузла зв’язку об’єкта (диспетчерського зв’язку, електроцеху). На службу покладається: організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців, населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій; організація зв’язку та підтримування її у постійній готовності. Крім того, служба усуває аварії на мережах і спорудах зв’язку, що знаходяться в осередках ураження, районах лиха.

Медична служба організовується на базі медсанчастини (поліклініки) об’єкта. Начальник служби — головний лікар. Служба забезпечує комплектування, навчання і підтримування в готовності медичних формувань; накопичення запасів медичного майна та медичних засобів індивідуального захисту; медичну розвідку і санітарно-епідемічне спостереження.

         Надає медичну допомогу ураженим та евакуйовує їх у лікарняні установи, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх сімей у місцях розміщення евакуйованих.

         Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних та отруйних речовин: створює і навчає формування і установи радіаційного та хімічного захисту; здійснює контроль за станом засобів індивідуального захисту, приладів і спеціальної техніки. Веде радіаційну та хімічну розвідку, здійснює контроль за опроміненням та зараженням особового складу, проводить заходи щодо ліквідації радіоактивного і хімічного зараження.

         Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об’єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під час проведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

         Служба енергопостачання та світломаскування створюється на базі відділу головного енергетика. Начальник служби — головний енергетик об’єкта. Служба розробляє заходи щодо забезпечення безперебійного постачання газу, тепла, електроенергії на об’єкт. Здійснює оснащення уразливих ділянок енергетичних мереж різного роду системами та засобами захисту. Планує проведення заходів зі світломаскування та підготовчі заходи першочергових відновлюваних робіт. Проводить невідкладні аварійно-відновлювальні   роботи на енергомережах.

         Аварійно-технічна служба організовується на базі виробничого, технічного відділів або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює заходи щодо захисту унікального обладнання, підвищення стійкості основних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій; проводить невідкладні роботи по розбиранню завалів, локалізацій і ліквідації аварій на комунікаціях та спорудах об’єкта.

         Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будів­ництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). Вона займається: відпрацюванням розрахунків укриття робітників, службовців, населення; забезпеченням готовності сховищ і укриттів та контролем за правильністю їх експлуатації; організацією будівництва захисних споруд. На її особовий склад покладається забезпечення своєчасного заповнення сховищ і укриттів за сигналами оповіщення ЦО. Крім того, служба бере участь у рятувальнних роботах при розкритті завалених сховищ і укриттів.

         Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху (гаража). Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезень евакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередку ураження (в районах лиха); готує транспорт для перевезення людей, евакуації уражених і для інших цілей ЦО; проводить роботи щодо знезараження транспорту.

         Служба матеріально-технічного постачання створюється на базі відділу матеріально-технічного постачання об’єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання; своєчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства; організовує ремонт техніки і різного майна, підвезення його до ділянок (місць) робіт, зберігання та облік; забезпечує продуктами та предметами першої необхідності персоналу як на об’єкті так і в місцях розселення (евакуації).

         На невеличких об’єктах господарської діяльності служби ЦО не створюються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи управління цих об’єктів.

  1. Сили та засоби Цивільної оборони.

         Сили Цивільної оборони створюються для захисту населення і територій, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Силами Цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Правові основи створення і діяльності сил Цивільної оборони складають: Конституція України, Закон і Положення про Цивільну оборону України, інші Закони та нормативно правові акти України.

         Війська Цивільної оборони. Спеціалізовані військові формування, призначені для захисту населення і території у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, великою пожежею, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуваням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і Матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших поставлених завдань згідно з законодавством.

         Війська ЦО України утворюються відповідно до Закону України «Про війська Цивільної оборони» і складають ядро найбільш підготовлених і мобільних сил. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначається з урахуванням потреб і особливостей району призначення. Війська ЦО підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

         До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних Сил і під­порядковувались Міністру оборони. 28 січня 1992 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про війська ЦО» частини ЦО були підпорядковані Штабу ЦО України. У склад військ ЦО України входять:

— чотири окремі мобільні механізовані бригади, одна з них навчальна;

— чотири окремі мобільні механізовані полки;

— дев’ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;

— об’єднаний загін оперативного рятування;

— регіональний рятувально-координаційний центр;

— два вузли зв’язку МНС України.

         Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуються у великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська області.

         Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» на війська ЦО покладено завдання щодо організації та проведення РІНР в районах лиха та осередках ураження. Маючи на оснащенні сучасну техніку і володіючи високою маневреністю, вони здатні швидко проводити рятувальні роботи у будь-який час року і доби та будь-якій погоді. Свої завдання військові частини ЦО виконують, як правило, при взаємодії з форму­ваннями ЦО, а також з відомчими спеціальними формуваннями, що залучаються до проведення заходів по ліквідації наслідків НС чи самостійно.

         Основними завданнями військ ЦО є:

—  здійснення заходів щодо підтримання органів управління, сил і засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;

— накопичення, розміщення, зберігання та своєчасне відновлення військової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний часи;

—  проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районах стихійного лиха;

—  проведення піротехнічних робіт, пов’язаних із знешкодженням вибухо­небезпечних предметів;

— участь в обороні України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.

         Діяльність військ ЦО базується на принципах:

—   гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань врятування життя та збереження здоров’я людей і природного середовища в разі виникнення над­звичайних ситуацій;;

—  поваги до людини, її прав і свободи;

—  забезпечення безпеки людей у разі проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

—  дотримання екологічної безпеки;

— поєднання засад добровільності комплектування та загального військового обов’язку.

         Війська ЦО базуються на засадах централізованого керівництва, колегіального розроблення рішень і єдиноначальності під час їх виконання, додержання військової дисципліни, законності гласності та збереження державної таємниці. У військах ЦО не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій.

         Створення сил ЦО здійснюється за принципом достатньої необхідності для ліквідації наслідків однієї передбачуваної аварії, катастрофи, великої пожежі, стихійного лиха певної категорії.

         Війська ЦО під час виконання поставлених завдань зобов’язані:

—  брати участь у заходах, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій;

— готувати сили і засоби для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи щодо оперативної локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

— брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових та торф’яних пожеж;

—  проводити роботи із санітарної обробки населення, спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

—  забезпечувати збереження вантажів, які перевозять у зону надзвичайних ситуацій як гуманітарну допомогу;

— забезпечувати населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продуктами, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також наданням медичної допомоги;

— брати участь у здійсненні заходів щодо евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із зон надзвичайної ситуації;

— проводити радіаційну, хімічну та неспецифічну бактеріологічну (біологічну) розвідку в осередках ураження, зонах забруднення (зараження) і катастрофічного затоплення, а також на маршрутах до них;

— брати участь у проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт пов’язаних із створенням, випробуванням і впровадженням нових технічних засобів, необхідних для захисту території держави та її населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також технології проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

—  брати участь у здійсненні карантинних заходів під час епідемій, епізоотій та епіфітотій;

         При цьому Військам ІДО надається право:

—  вимагати від посадових осіб і громадян здійснення заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, припинення дій, що перешкоджають їм виконувати поставлені завдання;

—  проводити оточення (блокування) певних територій, окремих будівель, споруд чи об’єктів під час аварій, катастроф, стихійного лиха та пожеж;

—   користуватися позачергово у разі необхідності всіма видами паса­жирського транспорту приміського та міжміського сполучення;

—   користуватися у разі необхідності засобами зв’язку юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування;

—  тимчасово забороняти або обмежувати рух транспорту та пішоходів поблизу та в межах зони надзвичайної ситуації.

         Комплектування Військ ЦО здійснюється на основі Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», а також за контрактом.

         Спеціалізовані формування ЦО є складовою частиною сил ЦО, що призначена для виконання спеціальних робіт, пов’язаних із радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах та продуктопроводах, проведенням профілактичних робіт.

         У центральних органах державної виконавчої влади спеціалізовані фор­мування Цивільної борони створюються згідно з рішенням Кабінету Міністрів України за поданням відповідних міністерств, відомств та суб’єктів господарської діяльності, узгоджених із Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, уповноваженим на вирішення завдань у сфері захисту населення та території від надзвичайних ситуацій та іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади.

         В АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі спеціалізовані формування ЦО створюються Радою Міністрів АР Крим, місцевими державними адміністраціями відповідно до законодавства України.

         На об’єктах господарської діяльності, на яких передбачена обов’язкова наявність формувань, спеціалізовані формування ЦО створюються керівництвом суб’єктів господарювання за узгодженням з органами управління Міністерства України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, які уповноважені на вирішення завдань у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

         За підпорядкованістю формування можуть бути: центрального підпорядкування, територіального та об’єктового, при цьому формування центрального підпорядкування та територіальні створюються, як правило, як самостійні підприємства різних організаційно-правових форм діяльності, що мають права юридичної особи, власний баланс і рахунок, а об’єктові — як структурні підрозділи підприємств, що обслуговуються.

         Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються його за­сновнику, а для застосування у випадку надзвичайної ситуації — начальнику ЦО, начальнику управління (відділу) з питань НС у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

         Основними завданнями спеціалізованих формувань є:

—  надання екстреної допомоги радіаційно,- хімічно,- біологічно та іншим потенційно небезпечним об’єктам у локалізації аварій і катастроф з викидом СДОР та інших агресивних речовин, попередження виникнення вторинних факторів;

—  ведення рятувальних робіт в осередках ураження і районах стихійного лиха, як правило, при наявності радіоактивного забруднення і хімічного зараження, інших екстремальних умов;

—  проведення специфічних робіт при ліквідації наслідків аварій, катастроф та наслідків стихійного лиха;

—  здійснення на підприємствах, що обслуговуються, комплексу спеціальних попереджувальних та профілактичних заходів, які спрямовані на попередження аварійних ситуацій, зниження втрат і збитків у випадку їх виникнення.

         За окремими договорами спеціалізовані формування можуть виконувати:

— роботи неаварійного характеру, направлені на підсилення протиаварійного захисту потенційно небезпечних об’єктів (ПНО);

—  підготовку персоналу потенційно-небезпечних об’єктів до дій у НС. Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму

складі — оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та виробничі підприємства.

         Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за контрактом із числа спеціалістів, які мають досвід роботи у надзвичайних ситуаціях.

         До центральних спеціалізованих формувань відносяться воєнізовані форму­вання, призначені для ведення аварійно-рятувальних робіт при ліквідації великих виробничих аварій, в тому числі при наявності СДОР, аварій на залізничному транспорті, наслідків стихійного лиха, а також наслідків пожеж, загазування, обвалів тощо. Крім того, цими частинами виконуються певні ліквідаційні, пошуково-рятувальні, монтажно-відновлювальні (під водою, в зонах лісових пожеж) роботи енерго­забезпечення, надання медичної допомоги та інше.

         До територіальних спеціалізованих формувань відносяться зведені рятувальні підрозділи, призначені для проведення специфічних робіт, пов’язаних з аваріями технологічного і природного характеру, а також для аварійно-відновлювальних робіт на об’єктах господарської діяльності.   

         Об’єктові спеціалізовані формування створюються на об’єкті господарювання і складаються із спеціалізованих підрозділів, які виконують завдання щодо ліквідації аварій та виконують аварійно-відновлювальні роботи у випадку надзвичайних ситуацій безпосередньо за профілем даного підприємства.

         До спеціалізованих формувань та аварійних служб міністерств та відомств відносяться:

—   пошуково-рятувальні формування (гірничорятувальні, газорятувальні, спеціалізовані буксири-рятувальники, водолазно-рятувальні та ін.);

— аварійно-відновлювальні формування (відновлювальні поїзди Укрзалізниці, державний аварійно-технічний центр Державного департаменту з питань атомної енергетики, аварійно-відновлювальні бригади у складі підприємств з обслуговування автошляхів, об’єктів електрозв’яку, електроенергетики, трубопровідного транспорту, комунального та водного господарств;

— формування та служба протипожежної охорони (державне протипожежне формування, позаштатні протипожежні формування);

—  служба охорони громадського порядку — установи МВС України;

—  служба медицини катастроф — державна служба медицини катастроф (ДСМК).

         Основне призначення медичної служби:

—   надання громадянам безоплатної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру;

—  організовування і проведення комплексу санітарно-гігієнічних та проти­епідемічних заходів у районах НС;

—   координування роботи, спрямованої на забезпечення готовності ліку­вальних закладів, системи зв’язку та оповіщення, медичних та спеціалізованих формувань і закладів ДСМК до дій в екстремальних ситуаціях;

—  здійснювати збір, аналіз, облік і надання інформації про медико-санітарні наслідки НС;

—  забезпечувати збереження здоров’я персоналу, який бере участь у лікві­дації наслідків НС;

—  забезпечувати створення та раціональне використання резервів мате­ріально-технічних ресурсів для проведення заходів ДСМК;

—  брати участь у підготовці медичних і немедичних працівників, на яких відповідно до законодавства покладено надання медичної допомоги у випадках виникнення НС;

—  проводити науково-дослідну роботу, пов’язану з удосконаленням форм та методів організації надання екстреної медичної допомоги постраждалим у НС.

         Для виконання цих завдань передбачається створити ДСМК на двох рівнях: державному та територіальному.

         Сили і засоби державного рівня функціонально підлягають МОЗ і беруть участь у ліквідації наслідків НС, при яких можливості територіальних (областей, Автономної республіки Крим) органів та закладів охорони здоров’я не відповідають потребам і вимагають залучення додаткових сил та засобів.

         Сили та засоби територіального рівня функціонально підпорядковані органам управління охорони здоров’я даної адміністративної території і самостійно ліквідують наслідки НС, які здатні ліквідувати своїми силами.

— військові частини за планами взаємодії: військові частини Міноборони, Держком кордону.

 

Висновки

         При розробці Закону України «Про Цивільну оборону України» та «Положення про ЦО України» основна увага зверталася на досягнення наступних напрямків:

— Закон та Положення повинні враховувати світовий досвід побудови і здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідати Женевській (1949 р.) Конвенції «Про захист жертв війни»;

—   відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій до умов, потреб і можливостей держави;

—  відповідність організаційної структури створюваної системи до конституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого законодавства України з питань оборони, державної безпеки та надзвичайного стану;

— забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил Цивільної оборони до дій за призначенням та високої ефективності цих дій.

         Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона України відповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

 

Список використаної літератури.

  1. Закон України „Про Цивільну оборону України” від 3 лютого 1993 року.
  2. Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24 червня 2004 року.
  3. Єгоров П.Т. , Шляхов І.А. Цивільна оборона. – К., 1977.
  4. Милович ГГ. Довідник з цивільної оборони. – К., 1998.
  5. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. – К., 1994.
Правова система
Порівняльна характеристика правової системи України та РФ

Добавить комментарий

Your email address will not be published / Required fields are marked *